Я вийшла заміж майже в шістдесят. Чоловік старший за мене на 15 років. Ми продали свої однокімнатні квартири і купили трикімнатну. Тепер донька чоловіка від першого шлюбу претендує на наше житло, а я не знаю, як мені бути в цій ситуації

Життєві історії

Я вийшла заміж майже в шістдесят. Чоловік старший за мене на 15 років. Ми продали свої однокімнатні квартири і купили трикімнатну. Тепер донька чоловіка від першого шлюбу претендує на наше житло, а я не знаю, як мені бути в цій ситуації

У мене своїх дітей немає, але зате є племінниця, вона мені дійсно як дочка. Моєї сестри рано не стало, і я дівчинку з дитинства ростила, тому що батько від неї відмовився. Зараз Оксанка вже закінчила медінститут, вийшла заміж, народила дітей, ми з нею постійно на зв’язку. Вона хоч і живе зараз в іншому місті, але я в курсі всіх її справ.

Мені майже шістдесят років. Так вийшло, що я довго не виходила заміж, просто 10 років жила разом з одним чоловіком і все, розбіглися. Потім виховувала племінницю, ми з Оксанкою жили в моїй однокімнатній квартирі. Вона поїхала в столицю поступати в університет, а я довгий час жила одна. А потім нарешті зустріла хорошого чоловіка. Правда, Степан на 15 років старший за мене. Він давно був розлучений, мав теж однокімнатну квартиру. Я зрозуміла, що з таким чоловіком можна думати і про спільне майбутнє, тому ми одружилися. Ну як, просто розписалися, так би мовити, узаконили свої стосунки.

Що мені сподобалося – він піклувався про мене і моє серце розтануло. Я в житті до такого не звикла, адже вічно все на собі тягла, і колишнього співмешканця теж, а тут себе відчула нарешті жінкою, про яку турбуються.

Степан мені відразу чесно зізнався: був одружений, є дочка, в якої, правда, доволі важкий характер, але він її дуже любить. З дружиною розлучився з тієї ж причини – через її характер, на жаль, і дочка така ж. Доньці в той час було тридцять шість років, теж заміжня, є онук, сім’я живе з матір’ю в обласному містечку.

Після одруження , оскільки ми планували прожити все життя разом, щоб не бігати один до одного в гості, ми вирішили об’єднатися. Розміняли дві свої однокімнатні квартири на одну трійку. Невелику, зате всі кімнати роздільні. Я була дуже щаслива, нарешті у мене був і дім, і чоловік, і сімейний затишок.

Ось тут-то дочка згадала про батька. Приїхала до нас на розвідку, одна, без сім’ї, нібито у справах. Треба сказати, що до цього часу вона жодного разу до нас не приїжджала, навіть на розпис. Я відразу помітила її холодне ставлення до мене. Кілька разів заводила розмову з батьком про те, що він зробив неправильно, адже простіше б було одну квартиру здавати, а в інший жити!

Я не розуміла, яке їй діло до цього? Коли Степан хворів, сам відновлювався, вона жодного разу не приїхала до нього, йому друг допомагав встати на ноги. А тепер вона диктує, що йому треба було робити?! Причому вона йому так говорила, ніби мене поруч немає, просто ігноруючи мою присутність. Її батько, коли пішов з сім’ї, сам залишив їм трикімнатну квартиру, і навіть машину дружині, захопив тільки валізу. І тепер він не має рації?

Але нічого, приїхала-поїхала. Тільки після цього візиту щось вона дуже активізувалася. Почала йому писати і телефонувати, що, мовляв, набридло їй це містечко, хоче переїхати в наше велике місто з сім’єю, взяти кредит, але для цього треба пожити десь, влаштуватися, звикнути. Щось зняти – дорого, але ж у неї є тато з трикімнатною квартирою!

Якщо Степан зрадів такій ідеї, то я, м’яко кажучи, не дуже! Я відчуваю людей і відчуваю їх наміри, не для цього його дочка хоче їхати до нас! Якщо їм знімати житло – дорого, то як вони потягнуть кредит.

У неї явно свої плани: батько вже не молодий, вона прикинеться дбайливою донькою і придумає що завгодно, щоб мене зжити з квартири. Звичайно, можна було б і назад розміняти квартири, але ми ж з чоловіком не збираємося розлучатися! Я свої думки висловила чоловікові, а він лише обурився. А та не перестає діставати його повідомленнями і дзвінками. Чоловік каже, щоб я собі нічого не вигадувала, що він не дасть мене скривдити, але коли його не стане, що я робитиму?

Тепер сиджу і міркую – ми справді вчинили необачно, що поміняли свої квартири, але що зроблено, те зроблено. Тепер інша проблема – як зробити так, щоб чоловік відмовився від доччиної ідеї приїхати до нас? Вона мені тут не потрібна, навіть тимчасово! Якби ставилася до мене з повагою, то ласкаво просимо, а то таке враження, що я у неї тата забрала, або у мене корисливі цілі. А ось те, що саме такі цілі у неї – я в цьому навіть не сумніваюся.

То що ж робити в ситуації, що у нас склалася, я, поки-що, не знаю.

Фото ілюстративне – krasapetochka.

Жми «Нравится» и получай только лучшие посты в Facebook ↓

Я вийшла заміж майже в шістдесят. Чоловік старший за мене на 15 років. Ми продали свої однокімнатні квартири і купили трикімнатну. Тепер донька чоловіка від першого шлюбу претендує на наше житло, а я не знаю, як мені бути в цій ситуації