Я зі своєю рідною сестрою завжди була в дуже добрих стосунках. Я навіть ніколи подумати не могла, що вона так зі мною обійдеться. І чому вона мені взагалі нічого не сказала? А мати, як виявилося, про все знала і теж промовчала. Як так можна було нас розділити? І для чого я відмовилася від старенької батьківської хати

Виховання дітей

Я зі своєю рідною сестрою завжди була в дуже добрих стосунках. Я навіть ніколи подумати не могла, що вона так зі мною обійдеться. І чому вона мені взагалі нічого не сказала? А мати, як виявилося, про все знала і теж промовчала. Як так можна було нас розділити? І для чого я відмовилася від старенької батьківської хати

Я зі своєю рідною сестрою завжди була в дуже добрих стосунках, ніколи не сварилися, довіряли одна одній найпотаємніші секрети. Я навіть ніколи подумати не могла, що вона так зі мною обійдеться. І чому вона мені взагалі нічого не сказала? А мати, як виявилося згодом, про все це знала і теж промовчала. Як так можна було нас розділити? Ми ж рідні люди.

Я поїхала з дому, коли мені виповнилося всього 17 років. Вступила до інституту, стала старанно вчитися. Додому приїжджала тільки на канікули і у свята. Потім вийшла заміж. З’явилася своя сім’я, свої домашні клопоти і робота. Приїжджала в рідні краї все рідше і рідше, до батьків навідувалася не дуже часто.

А моя молодша сестра Світлана після школи нікуди не поїхала, залишилася в рідному селищі. Заочно вивчилася на бухгалтера, там же і вийшла заміж. Незабаром розлучилася і жила просто з батьками.

У батьків моїх завжди було гарне та велике господарство. Тато не любив бездіяльно проводити вільний час – постійно щось робив, майстрував, без роботи не сидів ні хвилини. Двір наш ніколи не був порожній. Були в ньому і корови, і вівці, і свині, а вже скільки птиці різної дрібної, то вже не злічити. Завжди хтось мугикав, хрюкав і бекав. А вранці все подвір’я будив голосистий півнячий спів. Після виходу на пенсію тато зайнявся садівництвом і бджолами, це йому приносило теж дуже добрий додатковий дохід. В саду з’явилося десятка півтора нових фарбованих вуликів і новий бджоляник для зимівлі бджіл.

Мама, вийшовши на пенсію, теж не сиділа на призьбі, як старенька жіночка. На її плечах був догляд за домашньою живністю і величезний город, на якому було все, що тільки й можна вирощувати в селі. Сестра Світлана, звичайно, теж допомагала по господарству батькам, але дуже ним не переймалася. У неї була робота і особисте життя на першому місці. Заміж вона більше не збиралася, дітей теж не було. Щороку їздила по курортам, насолоджувалася життям, змінювала одяг, і була, напевно, найкраще одягненою в усьому селі.

Чотири роки тому тата не стало. Був абсолютно здоровим і життєрадісним. Залишилися його бджоли і молодий сад. Бджіл, звичайно ж, продали відразу, адже ніхто не знав, окрім тата, як за ними доглядати. Але господарство все ще залишалося. Мама не могла сидіти без діла, робота її відволікала від сумних думок. Постійні турботи не залишали часу на сльози і жаль. Але як би там не було, час людину не красить, особливо, коли смуток не сходить з очей. Мама помітно постаріла після втрати, я це добре помічала. Хоч і бадьорилася, але роки брали таки своє.

Взимку минулого року стало їй не по собі. Я, звичайно ж, примчала на перший поклик і забрала її до себе. В обласній лікарні вона пройшла обстеження. Нічого серйозного тоді фахівці не виявили. Порадили більше відпочивати і менше нервувати. Але, на жаль, в березні мами не стало. Сорок три роки вони прожили разом з нашим татом, разом їм і тепер бути.

Жодної розмови про подальше життя і про розподіл майна у нас з моєю сестричкою Світланою не було. Було не до того. Ще вчора рідна домівка була опорою і радістю і ось – спорожніла, з кожного куточка віє смутком. Немає в ній ні тата, ні мами. Дуже важко і гірко мені було весь цей час. Минуло пів року. Потрібно було вступати в спадкові права. Світлана подзвонила мені і попросила приїхати. Але я не поїхала. Тоді мені було не до спадщини. Та й про яку спадщину мова, щоб ділити з сестрою рідний нам будинок. Я відмовилася вступати в спадкові права і більше не турбувалася з цього приводу. А даремно.

Наше селище колись було дуже великим, але з часом почало згасати, молодь вся виїжджала в місто, роботи в селі і перспектив ніяких. Багато моїх земляків потихеньку почали виїжджати з рідних місць і облаштовуватися в обласному центрі. Тепер, при бажанні, земляків можна зустріти майже кожен день, так як більшість з них працює на нашому заводі.

Проходила я якось ввечері повз прохідної заводу, мене і покликали. Однокласниця моя, Тетяна. Зраділа я їй неймовірно, захотілося поговорити про щось рідне, про дитинство. Зайшли ми з нею в кафе. Поговорити обом хотілося, згадати школу, життя молоде, новинами про рідні місця поділитися. У Тані мама в селищі нашому живе. Однокласниця частенько до неї їздить, щовихідних з нею бачиться.

Сіли за столик, Таня мені поспівчувала, що немає вже моїх батьків, підтримала трохи. Запитала, чи буваю я на батьківщині. Чи знаю, як сестричка моя поживає.

– Так, – відповідаю, – телефонуємо один одному іноді. Не їздила давно, не бачила Світлани.

Таня подивилася якось недовірливо і каже:

– І навіть на новосіллі у сестри не була?

– На якому новосіллі, про що ти говориш, Таню? – питаю.

– Як, на якому? – дивується подруга на мене. – Не знаєш хіба? Світлана, твоя сестра рідна, будинок купила в райцентрі і машину нову. Ти що, однокласнице! Так і тебе продадуть, а ти й не дізнаєшся! Я думала ти вже все знаєш.

Додому після зустрічі з Танею я прийшла сама не своя. Як будинок? Як машина? А звідки гроші? А я чомусь не знаю?

Подзвонила я іншій знайомій, Ользі, вона теж моя однокласниця. У райцентрі в банку працює. Розповіла їй все. Вона вислухала і каже:

– Ти, подруго, щось про таємницю вкладів взагалі знаєш?

Я прямо благала:

– Олю, але я ж нікому нічого не скажу, що це ти таке говориш?

Вона помовчала, потім, прямо відчуваю, крізь зуби, повідомляє:

– Незадовго до того як батьків не стало, перевела велику суму. Усе. Більше нічого не знаю.

І зв’язок припинився, вона поклала телефон. Я сиджу, міркую: Такі великі гроші перевела. Вона. Як!? А я, відмовилася від спадщини. Нічого мені не треба. А мене он як ошукали! Звичайно, кому він потрібен старий будинок. Новий – краще. І машина нова – краще, ніж стара. Спасибі, сестро! Дякую мамо! І мені навіть нічого не сказали! Що тепер робити, навіть і не знаю? Як могли батьки розділити рідних людей, вони ж все господарство тримали, все продавали. Виявляється гроші лише для сестри складали.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Жми «Нравится» и получай только лучшие посты в Facebook ↓

Я зі своєю рідною сестрою завжди була в дуже добрих стосунках. Я навіть ніколи подумати не могла, що вона так зі мною обійдеться. І чому вона мені взагалі нічого не сказала? А мати, як виявилося, про все знала і теж промовчала. Як так можна було нас розділити? І для чого я відмовилася від старенької батьківської хати