Їй 18 років, а може, й більше: зворушлива історія найстаршої в Україні собаки Тяпи без лапи та її янгола-охоронця

У одній з ветеринарних клінік Дніпра живе Тяпа, яка точно може претендувати на звання рекордсменки-довгожительки серед «собачого роду». Їй 18 років, а може, й більше. Туди тварина потрапила після автомобільної аварії, внаслідок якої втратила задню лапу. У клініці для улюблениці облаштували не лише вольєр з усіма вигодами, а й крісло, де вона відпочиває та зустрічає відвідувачів…

Зворушливості цій історії додає те, що Тяпа має вірного друга Сергія Швеця, який впродовж 13 років щодня її навідує, вигулює, а також оплачує утримання та харчування…

«Собаку оперували у полікліниці для людей»

— Нещодавно прочитав публікацію вчених, що за любов до собак відповідає певний ген, — каже «ФАКТАМ» Сергій Швець. — Можна навчитись дружити з ними, а можна без них не уявляти свого життя. Так ось останнє саме про мене. Я вважаю, що любові до собак ніде не навчишся, це вроджене. Я змалечку мріяв завести вдома собаку, але ми жили у двокімнатній квартирі, двоє дітей. Батьки не хотіли, та й раніше якось це не було заведено. Тож я душу відводив влітку у селі у бабусі, грався з усіма песиками на вулиці. А тоді навчання, родина. Було не до того. Та все змінив випадок навесні 2006 року.

Перед відпусткою я залишав машину на одній зі стоянок. І тут повернувся, здаю назад, а з-під коліс щось вистрибує. Я ще подумав — «якийсь чорний крокодил», бо дуже дивною ходою тварина рухалась. Запитав у охоронця, а той вже розповів, що це собачка Тяпа. Напередодні її збила машина біля поліклініки. Лапку повністю роздробило. Кістки, шкіра та калюжа крові — видовище було не для слабких. Ще б трохи — тварина б стікла кров’ю та загинула… Медсестри, на щастя, помітили та забрали травмовану до закладу. Прозвали Тяпою. Я навіть не знаю, хто наважився на це, але тварину прооперували у полікліниці для людей. Задню лапку ампутували, рану зашили. Дали антибіотики. Звісно, все це відбувалось на власний страх та ризик без знання анатомії тварин. Після того попросили забрати Тяпу на стоянку, яка знаходилась поруч.

Спочатку її ще добре годували всі, зробили будку з підігрівом, слідкували за здоров’ям. Та потім стало все менше уваги. Якось дивлюсь — а в Тяпи лапка гниє. Відніс її до ветеринарного центру, почистили, дали ліки та відправили назад. Потім знову та знову. А потім лікарі заявили, що потрібно оперувати куксу, тому що її неправильно зашили й буде лише гірше. Я дав добро, операція пройшла успішно. Тяпу тоді ще стерилізували, адже більше вона не могла вже мати цуценят, бо з’ясувалось, що глибоко в її тілі знаходилась куля, що перебила хребет. Витягнути її було нереально… То ж Тяпу знову забрали на стоянку, де вона жила три роки. Я двічі на день приносив їжу.

У Тяпи немає одної лапи. А ще в її хребті засіла куля

Та, за словами співрозмовника, тварина продовжувала хворіти. А все через свою непосидючість.

— Вона бігала за всіма собаками та велосипедами навкруги, — розповідає Сергій. — Знову завіз її у лікарню, й там сказали, що слід обмежити активність. У квартиру не радили забирати, бо по східцях тварина б не пройшла. Вирішив забрати до мами у Новомосковськ. І що ви думаєте — Тяпа втекла у перший же день. Зробила підкоп. Після цього я майже по всьому периметру забетонував паркан. Але Тяпа шукала будь-які щілини й тікала. Ще й інших песиків у мами навчила того. Гуляла по всьому місту, де її тільки не бачили! І не пропускала жодного мотоцикла, в неї була надмірна любов до них. Довелось забирати назад. Через те, що я знав керівництво ветеринарної клініки у Дніпрі, домовились, що Тяпа житиме у стаціонарному відділенні. Там має свій вольєр. Зараз вона вже старенька. Її чотири рази на день виводять у двір на прогулянку, а о 21 годині випускають у хол.

Тяпа стала талісманом клініки

Там у неї улюблене місце, там Тяпа спить та спілкується з відвідувачами. Супроводжує персонал з однієї кімнати в іншу, все контролює. А вночі захищає від хуліганів. За цей час Тяпа стала талісманом клініки.

«Якось тварина „втоптала“ кілограм пельменів»

Але найбільше Тяпа чекає на свого господаря Сергія. У них, каже чоловік, особлива любов.

— Як вона мене зустрічає? Ой, це треба бачити, — продовжує Сергій. — Так гавкає, що чути аж на вулиці. При чому ще за кілька хвилин відчуває, що приїхав саме я. Якось Тяпа так мені раділа, що хвостом розбила скляну вітрину. Беру її, та ми за вечір проходимо до 4 кілометрів вулицями. Хоча це виглядає так: вона летить, а я ззаду за нею біжу, як Мері Поппінс за парасолькою.

Тяпу знають в місті, підходять фотографуватись, її обожнюють. Щодо смаколиків, то тварина любить кролячі вушка, бо вони м’якенькі для її зубів. А так харчується спеціальним кормом. Та за натуральну їжу готова душу продати. Тільки хтось на столі залишить бутерброд і вийде на пару хвилин — його нема. Тяпа розумна, навчилась відкривати холодильник. Якось вкрала цілу курку, яку придбав персонал для приготування обіду. Одного разу залишили на вулиці каструлю супу, щоб трохи охолодити, так Тяпа виїла все м’ясо, мордочка жирна аж до самих вух. А якось із морозильної камери «втоптала» кілограм пельменів. Головне, жартуємо, не переїдати їй, бо в неї три лапки, а зайва вага — це значне навантаження на хребет.

«Собаку довго збирали по частинах, навіть прозвали «трансформером»

— Насправді у мене дві собаки, — зізнається Сергій. — Якось ми відпочивали на базі у Кам’янському. Помітили собачку, яка проводжала нас поглядом. З ошийником, то ж подумали, що чиясь. Ми зібрались їхати — а вона так і сидить. Коли поцікавились у працівників, хто ж загубив тварину, відповіли, що господаря у Жужі нема. Її, вагітну, підкинули… Цуценята народились. І в той же день, як я поїхав додому, більша за розмірами собака полізла до Жужі, й та стала захищати своїх малят. За це її покусали. Й так сильно, що було видно внутрішні органи.

Персонал бази відпочинку подзвонив мені та попросив допомоги. Я замотав Жужу у покривало та повіз до ветеринарної клініки. Довго її збирали по частинах, навіть прозвали «трансформером». Але врятували.

Ми з дружиною постійно відвідували Жужу, вигулювали й так прикипіли серцем, що більше вже не могли без неї. Вирішили не повертати і залишили вдома. Я не знаю, для чого Тяпа та Жужа дані зверху нам. Мабуть, щоб зробити нас добрішими. Щоби дивлячись на цих травмованих, але водночас сильних тварин, ми надихались і ніколи не опускали рук.

Прокоментуйте:
Оцініть статтю:
( Поки що оцінок нема )
BBCcCNN