Христина Коціра
Отже, щоб у людей було більше аргументів, що я пишу замовні матеріали проти Петра Порошенка, згадаю ще один випадок.
Якось про це писала вже.
Колись, коли він був секретарем Радбезу, я, журналістка Тонісу, поїхала з ним у Москву на якусь робочу зустріч. То був 2004 чи 2005, до скандалу «любі друзі».
На прес-конференції я посміла задати питання українською. Секретарю українського Радбезу.
На що Петро Олексійович відчитав мене, як директор ученицю, що так невиховано, бо рускіє колєгі нє понімают.
Я почервоніла і знітилась, мені було всього 22.
Схожими історіями про Зеленського, Ющенка чи Тимошенко я похвалитися не можу. Ющенко україномовний, з ним такого не могло бути Живого Зеленського я ніколи не бачила.
Вибачайте, кого так гнітять подібні згадки, але з пісні слів не викинеш. Те, що мелодія згодом змінилася, я не заперечую, але дозволю собі писати, що думаю і як думаю, попри бурхливу фантазію деяких читачів, які бачать замовлення.
Було б добре, якби ми нарешті перестали ставитися до політиків як до божества чи священної корови.
