Чолoвіку з трьома дiтьми відмoвили у відcтрочці через нaявність дiдуся. Що виpішив сyд?

Шоу-бізнес

ТЦК вимагав від чоловіка довести, що дідусь не може утримувати трьох неповнолітніх онуків, однак суд встановив, що комісія не обґрунтувала відмову у відстрочці та не надала належної оцінки поданим документам.

Закарпатський окружний адміністративний суд розглянув справу за позовом військовозобов’язаного до комісії з питань надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Чоловік, який звернувся за відстрочкою у зв’язку з утриманням трьох дітей віком до 18 років, оскаржив відмову комісії, мотивовану тим, що у дітей є дід, однак заявник не надав документів, які підтверджують неможливість останнього забезпечувати їхнє утримання.

Суд дослідив правомірність рішення комісії, вимоги до його обґрунтованості та порядок підтвердження права на відстрочку за пунктом 3 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Суть справи
Військовозобов’язаний, який перебуває на військовому обліку в територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, 13 травня 2026 року звернувся через Центр надання адміністративних послуг із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Підставою для звернення чоловік зазначив пункт 3 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», відповідно до якого не підлягають призову під час мобілізації військовозобов’язані жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім осіб, які мають заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

Позивач стверджував, що фактично утримує трьох неповнолітніх дітей, забезпечує їх матеріально та бере участь у задоволенні їхніх життєвих потреб. На підтвердження відповідних обставин він подав документи, які, на його переконання, підтверджували право на відстрочку.

Однак 19 травня 2026 року комісія ухвалила рішення, оформлене протоколом № 22, яким відмовила чоловіку в наданні відстрочки.

Того самого дня заявнику надіслали повідомлення № 438, у якому зазначили причину відмови. Комісія послалася на те, що у дітей є дід, проте військовозобов’язаний не надав документів, які підтверджують, що ця особа з поважних причин не може забезпечувати їм належного утримання.

На думку комісії, подані документи не підтверджували виникнення у заявника права на відстрочку відповідно до пункту 3 частини першої статті 23 Закону та додатка 5 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560.

Не погодившись із відмовою, чоловік звернувся до адміністративного суду.

Він просив визнати протиправним і скасувати рішення комісії від 19 травня 2026 року, а також зобов’язати її ухвалити рішення про надання йому відстрочки від призову під час мобілізації.

Позивач наголошував, що звернувся за відстрочкою як вітчим дітей та надав документи, які підтверджують їх фактичне перебування на його утриманні.

Він вважав безпідставним посилання комісії на наявність у дітей діда, оскільки чинне законодавство не встановлює для діда безумовного обов’язку утримувати онуків.

Натомість відповідач у відзиві на позов просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Комісія зазначала, що відповідно до документів, доданих до заяви, у падчерки та пасинка позивача є мати й дід. Водночас заявник не надав доказів того, що ці особи з поважних причин не можуть забезпечувати дітей належним утриманням.

Крім того, відповідач посилався на відсутність документів, які підтверджують виникнення у військовозобов’язаного обов’язку утримувати падчерку та пасинка до досягнення ними 18 років відповідно до статті 268 Сімейного кодексу України.

За позицією комісії, заявник мав надати документи, що підтверджують відсутність у неповнолітніх падчерки та пасинка матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів і сестер або неможливість цих осіб із поважних причин забезпечувати їх належним утриманням.

Таким чином, відповідач вважав, що на момент розгляду заяви не було належних доказів перебування трьох дітей на утриманні військовозобов’язаного.

У додаткових поясненнях представник позивача звернув увагу суду на те, що оскаржуване рішення комісії не містить належного обґрунтування відмови та посилання на правову норму, яка підтверджувала б правомірність такого рішення.

Також представник наголосив, що у відзиві на позов відповідач фактично намагався доповнити первинні мотиви відмови новими обставинами та правовими аргументами, які не були зазначені під час ухвалення оскаржуваного рішення.

Позиції та висновки суду
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам у справі № 260/4332/26, Закарпатський окружний адміністративний суд виходив із положень Конституції України, законів України «Про військовий обов’язок і військову службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Порядку № 560 та Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд нагадав, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України.

Водночас стаття 65 Конституції України встановлює обов’язок громадян щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а проходження військової служби здійснюється відповідно до закону.

Правові підстави для надання відстрочки від призову під час мобілізації визначені статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Згідно з пунктом 3 частини першої цієї статті не підлягають призову військовозобов’язані жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, за винятком осіб із заборгованістю зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

Процедура оформлення відстрочки врегульована Порядком № 560.

Зокрема, пункт 60 цього Порядку передбачає, що комісія повинна вивчити отриману заяву та підтвердні документи, оцінити законність підстав для надання відстрочки, а за потреби звернутися із запитами до відповідних державних органів або використати відомості з публічних електронних реєстрів.

За результатами розгляду документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову в наданні відстрочки, яке оформлюється протоколом.

У разі відмови причини такого рішення мають бути зазначені безпосередньо у протоколі комісії.

Суд також проаналізував положення додатка 5 до Порядку № 560, який визначає документи для підтвердження права на відстрочку за пунктом 3 частини першої статті 23 Закону.

Відповідно до цього додатка, залежно від обставин, право на відстрочку підтверджується свідоцтвами про народження дітей із зазначенням батьківства військовозобов’язаного, рішенням суду про встановлення факту перебування дітей на його утриманні за наявності такого рішення, іншими документами, на підставі яких виник обов’язок утримувати падчерку або пасинка відповідно до статті 268 Сімейного кодексу України, а також визначеними Порядком документами щодо сімейного стану та обставин утримання дітей.

Зокрема, для випадків утримання падчерки або пасинка передбачені документи, які свідчать про відсутність у них матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів і сестер або про те, що такі особи не можуть із поважних причин забезпечувати належне утримання.

Такими документами, залежно від обставин, можуть бути свідоцтва про смерть, витяги з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, судові рішення про визнання особи безвісно відсутньою чи оголошення померлою, вироки суду щодо відбування покарання у місцях позбавлення волі, документи про потребу відповідних осіб у постійному догляді або рішення суду про позбавлення батьківських прав.

Крім того, Порядок передбачає подання інформації з Єдиного реєстру боржників про відсутність відомостей щодо військовозобов’язаного за категорією стягнення аліментів, сформованої не пізніше ніж за п’ять днів до подання заяви.

Проаналізувавши наведені положення, суд зазначив, що для отримання відстрочки за відповідною підставою вирішальне значення має підтвердження сукупності обставин: наявності трьох і більше дітей віком до 18 років, фактичного їх утримання військовозобов’язаним, відсутності у падчерки чи пасинка визначених законодавством родичів або неможливості цих осіб із поважних причин забезпечувати належне утримання, а також належного документального підтвердження таких обставин.

Водночас предметом судового розгляду була саме правомірність рішення комісії про відмову в наданні відстрочки.

Дослідивши оскаржуване рішення, оформлене протоколом № 22 від 19 травня 2026 року, суд встановив, що у самому протоколі комісія взагалі не зазначила причин відмови у наданні відстрочки.

Посилання на наявність у дітей діда та відсутність документів, які підтверджують неможливість останнього забезпечувати їх утримання, містилося виключно в повідомленні № 438 від 19 травня 2026 року.

Крім того, у відзиві на позов відповідач навів додаткові аргументи, зокрема щодо відсутності документів про виникнення у заявника обов’язку утримувати падчерку та пасинка відповідно до статті 268 Сімейного кодексу України, а також документів про неможливість їх утримання матір’ю та дідом.

Оцінюючи ці обставини, суд дійшов висновку, що комісія не надала належної оцінки заяві та доказам позивача і не навела зрозумілих мотивів відмови.

Суд підкреслив, що протокол засідання комісії не містить жодних причин або обґрунтувань відмови, хоча пункт 60 Порядку № 560 прямо вимагає їх зазначення.

За відсутності відповідних мотивів у рішенні неможливо встановити, чи здійснила комісія оцінку документів, поданих військовозобов’язаним разом із заявою.

Окремо суд наголосив, що зазначення причин відмови в повідомленні, надісланому заявнику, не звільняє комісію від обов’язку викласти ці причини безпосередньо у своєму рішенні.

Саме рішення комісії, ухвалене за результатами розгляду заяви, є актом, який може бути оскаржений у судовому порядку, а тому має відповідати встановленим законодавством вимогам до його обґрунтованості.

На переконання суду, сукупність встановлених обставин свідчить про невідповідність оскаржуваного рішення критеріям правомірності, передбаченим частиною другою статті 2 КАС України, зокрема критерію обґрунтованості рішення суб’єкта владних повноважень.

З огляду на це суд визнав рішення комісії протиправним і таким, що підлягає скасуванню.

Разом із тим суд окремо розглянув вимогу позивача про зобов’язання комісії безпосередньо надати йому відстрочку.

Суд зазначив, що матеріали справи не містять доказів належної оцінки відповідачем усіх обставин і документів, поданих військовозобов’язаним для підтвердження права на відстрочку.

Крім того, в оскаржуваному рішенні взагалі не були зазначені підстави для відмови.

За таких обставин суд дійшов висновку, що вимога про безпосереднє зобов’язання комісії надати відстрочку є передчасною.

Тому належним способом захисту порушеного права позивача, з урахуванням частини другої статті 9 КАС України, суд визначив зобов’язання комісії повторно розглянути його заяву та ухвалити за результатами розгляду обґрунтоване рішення з урахуванням наданої судом правової оцінки.

Суд також врахував положення статей 77 і 90 КАС України щодо обов’язку сторін доводити обставини, на яких ґрунтуються їхні вимоги та заперечення, а також оцінки доказів судом на підставі їх всебічного, повного й об’єктивного дослідження.

У результаті Закарпатський окружний адміністративний суд частково задовольнив адміністративний позов.

Суд визнав протиправним та скасував рішення комісії, оформлене протоколом від 19 травня 2026 року № 22, про відмову військовозобов’язаному в наданні відстрочки від призову під час мобілізації на підставі пункту 3 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Комісію зобов’язано повторно розглянути заяву чоловіка від 13 травня 2026 року з урахуванням правової оцінки, викладеної в судовому рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог, зокрема щодо безпосереднього зобов’язання надати відстрочку, суд відмовив.

Також на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача стягнуто 532,48 грн судового збору.

Отже, суд не встановив остаточно наявності у позивача права на відстрочку та не зобов’язав комісію її надати. Підставою для скасування відмови стало порушення вимог до обґрунтованості рішення комісії та відсутність належної оцінки поданих документів.

Джерело

Рейтинг статті